Ульяна Владимировна : orlusha «Про перший сніг»

Раптова ніжність – простирадло:
то – накриває землю сніг
Так методично і нещадно
небажаний, незвичний ліг.

Він все вкриває без страху,
мов чистий гріх шукає ласку
Крохмалить, білить міста пасма
Моральність втратив вечір всю.

Я йду собі один додому
В мені не знає зрада втоми
і я крокую мов в ві сні
по білій смузі-полосі

І цим ось снігом десь і хтось
Спромігся нагадати літо
Я розумію що колись
сніг був водою… чи Дніпро то?

Росою був – не вбачить око,
Та й «негазована» нівроку,
Туманом слався по ріці,
був телефоном у руці.

Завмер я дурнем, я – мов стовп
а він іде, іде, падлюка
Він тане і лягає знов,
мов натяк на любов й розлуку

Він згадка сотень тисяч мук,
Цех холод гріє пальці рук,
Цілує сивиною вії,
розтанув – вже сльоза надії.

Я на біг зриваюсь враз
Перший сніг мов перший раз
Позад десь - твої сліди:
Пам’ять мерзлої води.

Мій перший сніг коханнь останніх
Зруйнує муку небажання…
Зірок не бачу! Зорі, де ви?
Де сніг сховав сузір’я деви?

… Що ж раз на рік таке буває
та просто так, як перше слово,
Це знову станеться, я знаю
Але й наступний раз раптово.

http://www.litprom.ru/text.phtml?storycode=8569